Конфликт медицинского учреждения с пациентом: правовой аспект
Смуток Мария, младший юрист ЮК «Правовой Альянс»
Щеглов Евгений, cтарший юрист ЮК «Правовой Альянс»
Суперечки у стосунках людей виникають, на жаль, дуже часто. Щодо медицини, то це саме та сфера, у якій суперечностей уникнути буває дуже складно, бо специфіка надання медичних послуг нерідко обумовлює появу конфліктних ситуації по лініям «пацієнт-лікар», «пацієнт–інший медичний працівник», «пацієнт-лікар-медичний заклад» тощо. Особливістю професійної медичної діяльності є наявність достатньо великої кількості підстав для можливого невдоволення пацієнтів. Навіть найменше відхилення від результатів, які очікує пацієнт, здатне вплинути на виникнення конфліктної ситуації. Коли мова йде про життя й здоров'я, то людська свідомість, емоції перебувають в особливому стані. Справді, помилки можуть траплятися у будь-якій сфері діяльності людини, однак у жодній іншій галузі вони не набувають такого суспільного значення, як у медицині. Охорона здоров'я, згідно з визначенням, займається охороною здоров'я людини, і тому будь-які відхилення від нормальних показників, критеріїв правильності лікування і його результатів здобувають вагомий суспільний резонанс. Із цієї причини як для медиків, так і для юристів знання передумов, динаміки й шляхів розв'язання подібних конфліктів з юридичним змістом є необхідним.
В процесі пошуку та встановлення діагнозу, лікування та реабілітації хворого найбільш розповсюдженими можна назвати конфлікти психологічного характеру. Проте вони не є критичними з правової точку зору. Конфлікт пацієнта з лікарем переходить у правову площину, лише у тому випадку, коли у діях лікаря вбачаються елементи цивільного правопорушення (протиправність дій, вина, шкода, завдана пацієнту, причинно–наслідковий зв’язок між діями лікаря та наслідками для пацієнта), або навіть склад злочину, передбачений Кримінальним кодексом України.
Нормативно-правову базу системи захисту прав пацієнтів становлять:
- Конституція України;
- Цивільний кодекс України;
- Кримінальний кодекс України;
- Основи законодавства України про охорону здоров'я;
- Закон України "Про захист прав споживачів".
Закон України „ Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ (далі - Основи) та Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містять наступний перелік прав пацієнта:
— Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій (стаття 38 Основ);
— Кожен пацієнт має право, якщо це виправдано його станом, бути прийнятим до будь-якого державного лікувально-профілактичного закладу за власним вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування (стаття 38 Основ);
— Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я. (стаття 39 Основ);
— У разі смерті пацієнта члени його сім'ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду (стаття 39 Основ);
— Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (стаття 39-1 Основ);
— Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних та службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та про їх результати, інтимну та сімейну сторони життя, не мають права розголошувати ці відомості, за винятком передбачених законодавчими актами випадків. (стаття 40 Основ) (Право на збереження конфіденційності інформації про пацієнта; лікарська таємниця. Медичні працівники не мають права розголошувати відомості про пацієнта, крім випадків, передбачених законодавством України (надання інформації за вимогою правоохоронних органів та суду). Не надається медична інформація про пацієнта і на адвокатські запити);
— При використанні інформації, яка є лікарською таємницею, в учбовому процесі, науково-дослідницькій роботі, в тому числі у випадках публікації її в спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта (стаття 40 Основ);
— Згода об`єктивно інформованого дієздатного пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. У невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю хворого, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна (стаття 43 Основ) (Право згоди на лікування, профілактику та діагностику);
Пацієнт, захищаючи свої права, може оскаржити діяння (дії чи бездіяльність) лікаря, звернувшись в органи міліції, прокуратури або з позовом до суду.
Задля зменшення можливих ризиків конфлікту приватним медичним закладам, які надають медичні послуги на комерційній основі, необхідно укладати зі своїми клієнтами (пацієнтами) цивільно-правовий договір про надання медичних послуг. На законодавчому рівні типова форма договору на надання платних медичних послуг не прийнята. Проте більшість медичних закладів самостійно розробляють бланки стандартної форми договору. Громадянинові, що звернувся сьогодні в медичний заклад для отримання платних медичних послуг, надається у письмовій формі договір типової форми, яка прийнята в даному закладі. Фактично з боку громадянина-пацієнта в договір вносяться дані про особу громадянина і про послуги, що надаються. Права і обов'язки сторін мають встановлену форму, до яких зміни зазвичай не вносяться.
Якщо ж, навіть за умови детально регламентованого договору про надання медичних послуг, спору уникнути все-таки не вдалося, пацієнт може наполягати на внесенні змін до договору. Серед способів внесення змін до договору можна умовно виділити такі:
- досудовий;
- судовий.
З позицій сучасного рівня розвитку медичного права основними загрозами при врегулюванні положень договору є:
- Звернення до керівника лікувальної установи (усне й письмове).
- Звернення до органу управління охорони здоров'я.
- Допомога незалежних громадських організацій і професійних асоціацій.
- Звернення до ліцензійно-акредитаційної комісії.
- Скарга в органи прокуратури.
Окремо можна виділити також можливість оскаржити дії лікаря стосовно пацієнта до органів, які мають повноваження порушити кримінальну справу проти лікаря, у випадку наявності в його діях складу злочину, відповідно до норм Кримінального кодексу України.
Судовий розгляд договірного спору є варіантом відновлення порушених прав і законних інтересів за допомогою звернення до судових органів. Суд є органом державної влади, що наділений владними повноваженнями. Судова система - це найбільш адекватний і дієвий засіб захисту прав учасників конфлікту.
З боку пацієнта основними способами судового вирішення суперечок є:
- звернення пацієнта із адміністративним позовом на неправомірні дії органів влади, їх посадових і службових осіб;
- звернення пацієнта із позовною заявою у порядку цивільного судочинства.
Закон надає пацієнту досить широкий спектр можливостей для захисту своїх прав, проте у деяких ситуаціях медичні заклади і їхні співробітники так само потребують захисту від безпідставних звинувачень на свою адресу. Як правило, ключем до ефективності такого захисту є документи, які надає медичний заклад, в якості підтвердження своїх тверджень та заперечень. Тож розглянемо це питання нижче.
Важливим фактом у справі судового способу захисту прав пацієнтів є збір і подання доказів. Доказами у справі, пов'язаній із наданням медичної допомоги, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона (і пацієнт, і лікувальна установа) зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 57-60 ЦПК України).
Доказовою базою у справах про захист прав пацієнта в першу чергу є медична документація, яка складалася під час надання особі медичних послуг. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», встановлює обов’язок надання медичним працівником медичної інформації. Як вже зазначалося, відповідно до ст. 39 цього Закону, пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я. Так само, батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров'я дитини або підопічного.
Пацієнт, відповідно до чинного законодавства, має право вимагати ознайомлення з такими документами:
- історією хвороби;
- амбулаторною карткою;
- іншими медичними та ін. документами, які стосуються його здоров’я або були отримані в процесі надання медичних послуг.
Саме ці документи становлять основу доказової бази у разі подальшого оскарження дій медпрацівника, і можуть бути використані сторонами для обґрунтування своїх вимог та заперечень як з боку пацієнта, так і з боку медичного закладу.
Медичні заклади задля того, щоб попередити ризики безпідставних та необґрунтованих скарг з боку клієнтів мають окрім укладання договору про надання медичних послуг, пропонувати своїм клієнтам до підпису й інші письмові документи.
Зокрема для зменшення потенційних ризиків медичного закладу, клієнту пропонують підписати документ, який попереджує особу - споживача медичних послуг про можливі наслідки діагностики та лікування для його здоров’я та життя (інформована згода пацієнта).
Згідно із Основами законодавства України про охорону здоров’я, при наданні будь-якої медичної допомоги лікар зобов’язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я та отримати згоду пацієнта на лікування. З одного боку це є правом пацієнта, з іншого - обов’язком лікаря. Хоча чинне законодавство не встановлює письмових форм цих документів, все ж таки краще надання інформованої згоди пацієнта на лікування належним чином документально зафіксувати, оскільки зазвичай, виникають ситуації коли лікар неналежним чином інформує пацієнта або ж не фіксує надання такої інформації, а згідно із законодавством України, у разі відсутності інформованої згоди пацієнта на проведення лікування, така медична допомога вважається допомогою неналежної якості і все це може бути підставою для відшкодування пацієнту шкоди за надання неналежної медичної послуги. При наданні медичної допомоги виникає безліч ситуацій, в яких краще було б зафіксувати певні дії як лікарів, так і пацієнтів, з метою уникнення в майбутньому конфліктної ситуації.
Чим більш деталізованим, чітким та медично грамотним буде опис можливих наслідків для здоров’я пацієнта - тим більш впевненим буде становище медичного закладу в разі виникнення будь-якого конфлікту.
Такі документи мають містити дані щодо фіксації факту інформування пацієнта про суть, безпеку, споживчі властивості медичних послуг, надання ним згоди на медичне втручання, а також відмова від нього.
Отже, чинне законодавство України надає особі, що зазнала моральної чи матеріальної шкоди в процесі отримання медичних послуг (пацієнту), можливість захистити та відновити свої права у найбільш доцільний та прийнятний у конкретній ситуації спосіб. В свою чергу юридична особа (медичний заклад), що надає медичні послуги, вправі використовувати надані законом засоби для попередження безпідставних звинувачень з боку пацієнтів та захисту своєї ділової репутації.
