Коментар щодо механізму звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій
Вікторія Пташник,адвокат, партнер ЮК «Правовий Альянс»
Можливість звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій не є новою для України. Так, Закон «Про захист економічної конкуренції» містить норму, яка передбачає звільнення від відповідальності особи, що раніше за інших учасників таких дій добровільно повідомила про це органи АМКУ та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі. В той же час вказана норма залишалась фактично не діючою, оскільки на законодавчому рівні не було передбачено відповідної процедури звернення до АМКУ, порядку прийняття останнім рішення про звільнення від відповідальності, тобто було не зрозуміло в які строки та з якою саме інформацією має звернутися суб’єкт господарювання до АМКУ, чи є гарантованим звільнення від відповідальності, в яких випадках АМКУ може прийняти протилежне рішення тощо. І хоча прийнятий Порядок тільки частково дав відповіді на існуючі питання, появу такого Порядку однозначно слід вважати позитивним моментом й основою того, що колись процедура leniencyпрацюватиме в Україні.
В той же час особисто я не дуже оптимістично налаштована щодо суттєвого збільшення кількості розкритих Комітетом справ про антиконкурентні узгоджені дії завдяки процедурі leniency. Можна детально аналізувати Порядок, обговорювати чи є окреме положення позитивним, або звертати увагу на його недоліки, однак «неозброєним оком» видно, що існують деякі глобальні проблеми, при наявності яких шанси для реалізації відповідної процедури звільнення від відповідальності на практиці є невеликими.
По-перше, це відсутність законодавчо закріпленого порядку визначення розміру штрафних санкцій, що мають бути накладені за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Відсутність прозорого механізму калькуляції не дає змоги суб’єкту господарювання виважено оцінити потенційний штраф, що загрожує йому за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, й порівняти його з тими негативними наслідками, що можуть настати для нього в разі звернення з заявою про звільнення від відповідальності й викриття своїх «партнерів».
По-друге, це відсутність чіткого механізму зменшення розміру штрафу для осіб, що не підпадають під звільнення, однак могли б сприяти розслідуванню порушення. Такими особами можуть бути, наприклад, не лише ті, хто ініціював або керував антиконкурентними узгодженими діями, але й ті, що, не будучи ініціатором картелю, давали вказівки щодо дій, які необхідно вчинити для узгодження конкурентної поведінки. Крім того, такими особами можуть стати й ті, які в силу різних причин не встигли й звернулися до Комітету другими, третіми тощо, але готові визнати свою вину, сприяти розслідуванню, надати додаткові докази та пояснення.
Такий механізм передбачений в більшості країн ЄС, більш того первинна редакція Порядку також містила відповідні положення. Однак на етапі реєстрації в Мінюсті Порядок зазнав суттєвих змін й положення про зменшення розміру штрафних санкцій були виключені як такі, що суперечить ЗУ «Про захист економічної конкуренції».
На мій погляд, шляхи подолання зазначеного протиріччя можна було знайти. А той факт, що відповідні положення взагалі були виключені з Порядку, говорить про абсолютне несприйняття такого механізму, про мотиви якого можна лише здогадуватися.
Існують й інші проблемні моменти, що ускладнюють процедуру реалізації Порядку звільнення від відповідальності, які можна ще довго обговорювати. В той же час про перші результати застосування відповідного Порядку треба робити висновки не раніше ніж через рік.
