О последствиях установления в договоре размера пени, большего, чем предусмотренный в законодательстве
Елена Миронюк, Юрист ЮК «Правовой Альянс»
Опубликовано: Правовая неделя, №33, 2008-08-12

Завжди актуальним і цікавим в господарських правовідносинах є питання забезпечення виконання зобов’язань.

Серед загальновідомих способів забезпечення виконання зобов’язань значне місце займає пеня, як вид неустойки.

Неоднозначним є питання щодо розміру пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

На перший погляд зазначене питання досить чітко врегульоване законодавством.

Так, в цивільного кодексі неустойці, в тому числі й пені, виділено окремий параграф 2 в главі 49 «Забезпечення виконання зобов’язань»,  Господарський кодекс містить окрему главу «Штрафні та оперативно-господарські санкції», в якій мають місце норми,  що стосуються пені. Окрім того, 22.11.1996 р. Верховною радою України було прийнято Закон «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Та незважаючи на значну кількість норм, що регулюють питання, пов’язане з відповідальністю за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, зокрема сплатою пені, на практиці досить часто виникають суперечки та непорозуміння з цього приводу.

Як приклад наведу один випадок з практики.

Товариство «З» взяло кредит значного розміру у банку. Кредитним договором, який підписали сторони, встановлено наступне: за порушення прийнятих на себе зобов’язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, у визначені Договором строки, Позичальник зобов’язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, за кожний день прострочки.

У зв’язку з несвоєчасним поверненням товариством «З» кредитних коштів, банком було нараховано  товариству пеню у розмірі 103 896 грн. Так як товариство повністю визнавало порушення зобов’язання зі свого боку, пеню сплатило беззаперечно.

Однак, трохи згодом під час бесіди з адвокатом директор товариства дізналася, що існує закон, яким обмежено розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, після чого було вирішено звернутися за правовою допомогою.

З метою економічного обґрунтування порушення питання щодо розміру сплаченої товариством «З» на користь банку пені, адвокатом було підраховано розмір пені, який мав би бути стягнений, у випадку дотримання сторонами положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Отримані результати вражали, так замість сплачених 103 896 грн. товариством мало бути сплачено в рахунок пені менше 6 000 грн.

З огляду на це, керівництвом товариства одноголосно було вирішено ініціювати процес, з метою повернення надмірно сплачених коштів.

Такі ситуації, коли у договорі встановлено розмір пені за несвоєчасно виконане грошове зобов’язання процентною ставкою від простроченої суми, ніяк не обмеженою подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що зазвичай перевищує встановлений Законом розмір відповідальності – подвійну облікову ставку НБУ, зустрічаються досить часто. Це зумовлено тим, на момент підписання договору сторони, як правило, більшу увагу приділяють умовам виконання зобов’язання, а не наслідкам, які настануть у випадку порушення умов договору, а також тим, що отримувач коштів по договору зазвичай обґрунтовує право сторін збільшити розмір неустойки у договорі статтею 551 Цивільного кодексу України. У момент проведення переговорів між потенційними сторонами договору щодо співпраці в певному напрямку, пропозиції платника коштів щодо зменшення відповідальності за прострочення оплати досить неохоче сприймаються отримувачем коштів, та й обґрунтувати такі пропозиції нелегко, адже в момент підписання договору сторони зобов’язуються виконувати свої зобов’язання належним чином.

З метою встановлення правомірності визначення сторонами у договорі розміру пені, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ та стягнення пені в такому розмірі, звернімося до законодавства.

Пунктом 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено: якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що сторони вправі самостійно визначити розмір неустойки в договорі, навіть коли такий розмір встановлено законом.

Але звернімо увагу на п. 1 ст. 231 Господарського кодексу України, в якому зазначено: законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Ми говоримо про грошові зобов’язання, а саме про відповідальність за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань, і оскільки існує Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», є всі підстави вважати, що грошові зобов’язання, це саме той окремий вид зобов’язань (про який йдеться в ст. 231 ГК України) штрафні санкції за порушення яких встановлені законом та не змінюються за погодженням сторін.

Існують думки, що відступити від норми закону не можна, коли про це прямо вказано в цьому законі. Такі думки ґрунтуються на нормах Цивільного кодексу, якими передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Однак, якщо проаналізувати законодавство України, то побачимо, що закон зазвичай не містить положень про заборону відступати від його норми. Висновок про те, чи є закон обов’язковим для певних відносин випливає зі змісту самого закону.

Так, наприклад, згаданим Законом «Про відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань» визначено відносини, на які його дія не поширюється, зокрема, на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи. З цього робимо висновок, що для інших грошових відносин він є обов’язковим.

Обов’язковість для учасників грошових відносин Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» випливає також зі змісту цього нормативно-правового акту, так як на відміну від Цивільного кодексу, вказаний Закон є спеціальним, який регулює конкретний вид правовідносин. 

Таким чином, на підставі всього сказаного вище можна впевнено стверджувати, що якщо відносини між сторонами не відносяться до відносин, на які не розповсюджується дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», то розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Що стосується статті 551 Цивільного кодексу України про можливість збільшення розміру пені, встановленого законом, в договорі, то вона відноситься до п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України: У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах … (по тексту статті).

Однак, незважаючи на те, що обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ є обґрунтованим, в судовій практиці трапляються випадки, коли рішення приймаються не на користь особи, по відношенню до якої встановлено збільшений розмір пені.

Наприклад, звернімося до Постанови Верховного суду України від 28.03.2006 р. по справі № 48/299.

Під час вирішення спору про наслідки встановлення в договорі розміру пені, що є більшим, ніж передбачений в законодавстві, суд не надає перевагу нормам спеціального закону над Цивільним кодексом, не тлумачить сферу дії статті 551 ЦК України, а лише буквально застосовує зміст Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», в якому зазначено «платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню…». Суд робить висновок, що положення Закону не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Отже, з огляду на вищевикладене, маємо право сторін встановлювати у договорі розмір пені на власний розсуд, однак до стягнення вимагати суму, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Також існує судова практика про відмову в позові про визнання умов договору, пов’язаних з розміром пені, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, недійсними. Суд виходить з того, що сторони вправі в договорі встановлювати будь-який розмір пені, головне щоб до стягнення вимагався розмір не більший, ніж встановлений Законом.

З огляду на це важливо розмежувати питання: не повинен перевищувати подвійної облікової ставки розмір пені, встановлений сторонами у договорі чи розмір пені, що підлягає стягненню.

На перший погляд поняття «розмір пені, встановлений сторонами» та «розмір, який стягується» мають бути ідентичними. В іншому випадку маємо голословні умови договору: сторони завідомо встановлюють в договорі умови, які не будуть виконані в повному обсязі. Однак, як свідчить  практика, суд враховує не логіку, а буквальну норму закону. А така норма забороняє саме стягувати, а не встановлювати розмір пені понад подвійну облікову ставку НБУ.

Таким чином, якщо у договорі встановлено розмір пені більший подвійної облікової ставки НБУ, з метою зменшення цього розміру, предметом позову має бути не визнання недійсними деяких положень договору, а зменшення розміру пені, що підлягає стягненню чи повернення надмірно сплаченої пені (у випадку, якщо пеня вже була сплачена).

Враховуючи положення законодавства України, що стосуються пені та судову практику з цього питання, варто пам’ятати, що запорукою успішного вирішення справи про зменшення розміру пені, визначеного договором є правильно сформульовані позовні вимоги.