Окремі питання правового регулювання українських ЗМІ на порозі нової інформаційної ери
Валентин Гончарук, Помічник юриста Юридичної компанії «Правовий Альянс»

З розвитком глобалізації та посиленням контролю за населенням, засоби масової інформації (далі – ЗМІ) відіграють в цьому процесі значне, якщо не перше місце. В останній час, цифрові технології отримали значний розвиток своїх можливостей, що призвело до популярності електронної світової мережі – Інтернет. С кожним роком в Україні Інтернет-користувачів стає більше. Та, схоже, Інтернет–ЗМІ не залишаються позаду в битві за споживача. Цьому сприяють такі фактори, як можливість вибору часу користування, можливість одержання інформації разом з подією, можливість дискусії. Разом з тим Інтернет–ЗМІ залишаються неврегульованими національним законодавством, що унеможливлює захист суспільства від негативних явищ та процесів, які витікають з такої діяльності ЗМІ. Це й заклики до насильства, й недостовірна інформація, яка принижує честь і гідність певних осіб. Зокрема, все частіше друковані ЗМІ, висвітлюючи подібну інформацію, посилаються на джерела в Інтернеті, що унеможливлює їх відповідальність.

Наразі існує проблема захисту конституційних прав людини, а саме: захист честі, гідності та ділової репутації, порушених Інтернет-ЗМІ. Річ у тому, що розмішена інформація в Інтернеті, яка порочить гідність, честь чи ділову репутацію, поширюється друкованими засобами масової інформації з посиланням на «Інтернет-джерело», що робить дуже складним притягнення друкованих ЗМІ до відповідальності. Розміщення в Інтернет-ЗМІ порнографії, закликів до насильства, інформації, яка пропагує масові заворушення, національну та релігійну ворожнечу, нацизм та неонацизм, наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, теж є проблемою, оскільки Інтернет-ЗМІ залишаються фактично безконтрольними, що не дає змогу державі обмежити доступ до подібної інформації.

В зв´язку з цими та іншими нагальними питаннями 27 лютого 2009 року Пленум Верховного суду України видав постанову №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова). Постанова внесла деякі роз´яснення, але виникли нові питання. Відповідно до абзацу 1 п.12 зазначеної постанови, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту - це особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Також, у постанові зазначено, що якщо автора неможливо встановити, то належним відповідачем є власник веб-сайту. В законодавстві України відсутнє поняття «власник веб-сайту». Відповідно до Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На сьогодні залишаються відкритими питання: який правовий режим веб-сайту, чи це річ матеріального світу? Тобто, якщо особа створила технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації, а саме створила веб-сайт, чи це означає, що вона є власником веб-сайту?

Викликає інтерес практика судів США щодо визнання провайдерів видавцями. Що, в разі порушення законодавства, означає притягнення саме їх до відповідальності, оскільки вони створюють умови поширення такої інформації серед споживачів їхніх послуг. В українському законодавстві подібна відповідальність провайдерів не передбачена. А правова система не дозволяє судам визнавати провайдерів видавцями (суб´єктами ЗМІ), така відповідальність повинна бути законодавчо закріплена. У разі внесення змін до законодавства, проблематичним залишиться контроль таких норм, оскільки інформація доступна на серверах, які знаходяться поза межами юрисдикції України. Такий контроль потребуватиме міжнародного врегулювання.

Натомість, держава планує посилити контроль за ЗМІ (мова йде про незареєстровані інформаційні агентства). Так проектом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи державної реєстрації інформаційних агенств» намагаються доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 1867, яка передбачає відповідальність за випуск та/або розповсюдження інформаційної продукції інформаційним агентством без його державної реєстрації, як суб´єкта інформаційної діяльності або після припинення провадження агентством інформаційної діяльності, а також ухилення від перереєстрації інформаційного агентства у передбачених законом випадках. Однак не можна не зауважити, що інформаційне агентство неможливо притягнути до адміністративної відповідальності, оскільки воно не є суб´єктом правопорушення. Та й не може юридична особа називатись інформаційним агентством без державної реєстрації в якості суб´єкта інформаційної діяльності. Таке твердження випливає із визначення поняття інформаційного агентства, передбаченого Законом «Про інформаційні агентства», де чітко визначається наступне поняття: інформаційні агентства - це зареєстровані як юридичні особи суб´єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг.

Тобто, інформаційним може називатися агентство лише після його державної реєстрації. Незрозумілим є словосполучення «припинення провадження агентством інформаційної діяльності». Діяльність інформаційного агентства, як провадження інформаційної діяльності Законом України «Про інформаційні агентства» не передбачена. Можливо доцільним було б вживати словосполучення «припинення надання інформаційних послуг». Оскільки статтею 1 Закону України «Про інформаційні агентства» визначено мету діяльності інформаційних агентств, а саме, як надання інформаційних послуг. Враховуючи вищезазначені зауваження можна запропонувати таке формулювання: виготовлення, випуск або розповсюдження продукції інформаційного агентства після припинення надання інформаційних послуг цим інформаційним агентством, а так само ухилення від перереєстрації інформаційного агентства у передбачених законом випадках.

Статтею 11 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначено, що друкований засіб масової інформації може видаватися після його державної реєстрації. У відповідності з цією статтею друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення, підлягають державній реєстрації. Реєстраційний збір, що сплачується за видачу свідоцтва про реєстрацію дорівнює 850 грн. із загальнодержавною, регіональною та/або зарубіжною сферою розповсюдження. Однак ця сума може збільшуватися або зменшуватися в залежності від цільової аудиторії, сфери розповсюдження.

Так звільняються від сплати реєстраційного збору друковані засоби масової інформації, засновані з благодійною метою і призначені для безплатного розповсюдження. А за отримання свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації, що спеціалізується на матеріалах еротичного характеру, доведеться сплатити 1700 грн.

Інформаційні агентства та представництва інформаційних агентств, що діють на території України, теж підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація представництв іноземних інформаційних агентств в Україні проводиться відповідно до порядку державної реєстрації представництв іноземних суб´єктів підприємництва, встановленого чинним законодавством України. Реєстраційний збір, що сплачується за реєстрацію інформаційних агентств, як суб´єкта інформаційної діяльності складає 850 грн. За видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств, заснованих за участю громадян та/або юридичних осіб інших держав, а також юридичних осіб України, у статутному фонді яких є іноземний капітал, доведеться сплатити 2040 грн.

Контроль держави над телерадіоорганізаціями ще жорсткіший. Окрім державної реєстрації необхідно виграти конкурс на отримання ліцензії мовлення, яка є єдиною підставою на право мовлення.

Варто зазначити, що єдиного визначення засобів масової інформації в українському законодавстві немає. В теорії існує два підходи до розуміння ЗМІ. А саме: ЗМІ визначають, як об´єкти правовідносин (газети, журнали і т.п.) і, як суб´єкти (теле- і радіокомпанії) останніх. Якщо дивитися на ЗМІ з точки зору суб´єкта, то в Законі України «Про телебачення і радіомовлення» можна знайти таке визначення: «телерадіоорганізація - зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення». Також Закон України «Про інформаційні агентства» дає визначення ЗМІ, як суб´єктів правовідносин. Стаття 1 наведеного вище Закону визначає інформаційні агентства, як зареєстровані юридичні особи - суб´єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг. З точки зору об´єкта існує визначення в Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», а саме: «під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію». Цей Закон одночасно розглядає ЗМІ, як об´єкти та суб´єкти правовідносин. Таке твердження випливає з аналізу статті 6 Закону, яка зазначає, що діяльність друкованих засобів масової інформації - це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів, та визначає діяльність друкованих засобів масової інформації, як спрямовану на отримання прибутку, є підприємницькою діяльністю у цій сфері і здійснюється на основі цього Закону, Закону України «Про підприємництво» та інших актів чинного законодавства України. Стаття 29 Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначає продукцію друкованого засобу масової інформації, як виготовлений видавцем тираж окремого випуску видання, підписаний редактором (головним редактором) на вихід у світ. Отже один тільки Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» розглядає ЗМІ, як об´єкти та суб´єкти правовідносин. Закон України «Про інформацію» розглядає ЗМІ, як об´єкти, та дає такі визначення ЗМІ: друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. В певних сферах правовідносин ЗМІ можуть виступати, як об´єктами так і суб´єктами.

Деякі дослідники у галузі журналістики вважають, що Інтернет - ЗМІ повністю витіснять з нашого життя газети і телебачення. Можливо вони будуть існувати разом. Однак безспірним залишається твердження, що для захисту споживача Інтернет - ЗМІ необхідно врегулювати на законодавчому рівні. Вирішення проблеми потребує зусиль багатьох країн, оскільки порушення можуть бути виявлені на сервері який знаходиться в країні де такі питання залишаються неврегульованими. А поки Інтернет-ЗМІ, маючи значний вплив на суспільство, залишаються непідконтрольними державі.