Щодо порядку передачі податкових накладних
Євген Щеглов, Старший юрист Юридичної компанії «Правовий Альянс»

Спеціалізованою державною податковою інспекцією проведено виїзну планову перевірку фінансово-господарської діяльності підприємства на підставі якої винесено податкове повідомлення рішення про нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Підставою визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість стало включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних не у звітному періоді.

Доводи ДПІ щодо неподання позивачем скарги до податкового органу про ненадання своєчасно  контрагентом податкових накладних у вказаних періодах, суд не прийняв.

Відповідно до абз.2 п.п. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

За змістом наведеної норми, подання скарги було б доцільним, якщо б підприємство включило вказані суми ПДВ до податкового кредиту у періоді їх виписки, чого в даному випадку не було, в зв’язку з чим у суду були відсутні підстави вважати порушенням підприємством зазначеної норми закону. До того ж, подання скарги є правом, а не обов’язком платника податку.

Крім того, суд звернув увагу на той факт, що ДПІ помилково вважає, що підприємство має право включити до податкового кредиту лише ті податкові накладні, які отримані рекомендованими листами з повідомленням про вручення із зазначенням на цих листах відбитку календарного штемпеля, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 року №799 «Про затвердження Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій». Оскільки, відповідно до пункту 1 вищевказаного порядку, останній визначає вимоги щодо оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що надсилаються платниками податків відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлена процедура поштових відправлень рекомендованим листом з описом вкладення між платником податків та контролюючим органом. Отже, суд прийшов до висновку, що застосовувати вищевказаний порядок до відносин між суб’єктами господарювання є невірним, оскільки останні не є і не можуть бути контролюючими органами в розумінні податкового законодавства, а відтак спосіб надання податкових накладних (поштою або особисто, кур’єром або нарочним, автомобілем чи літаком тощо) є вільною справою самого постачальника товарів (послуг), оскільки не встановлений жодними правовими актами, а тому може бути здійснений будь-яким шляхом та у будь-який спосіб.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що позивач, отримавши податкові накладні із запізненням, але в межах 1095 днів правомірно сформував податковий кредит  у періоді отримання таких накладних та задекларував вказані у цих накладних суми у р. 10.1 Декларації з податку на додану вартість. До того ж, такий висновок суду узгоджується з позицією ДПА України з цього ж приводу, викладеною  у листах ДПА України від 14.04.2008 року №7681/7/16-1117 та від 10.08.2006 року № 8799/6/16-1515-10.

Окружний адміністративний суд міста Києва  постановою у справі № 2а-1576/10/2670   скасував податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції.