Закриття провадження по справі: процесуальна економічність
Анатолий Меньшиков, партнер ЮК «Правовий Альянс»

У Кодексі адміністративного судочинства України знайшли своє відображення майже всі відомі принципи та інститути процесуального законодавства.

Одним з таких інститутів є закриття провадження по справі.

Закриття провадження по справі є закінченням провадження по справі без винесення рішення (постанови) внаслідок того, що процес виник за відсутності у особи права на звернення до суду або коли по іншим підставам справа не може бути розглянута по суті.

У Цивільному процесуальному кодексі України цьому інституту присвячена ст.205, в ст. 80 Господарського процесуального кодексу України також мова йде про підстави, на яких господарський суд припиняє провадження по справі.

У КАС України цьому інституту присвячена ст. 157.

Порівняльний аналіз норм вказаних статей дозволяє зробити висновок про підстави на яких, як в цивільному так і господарському і адміністративному процесах закривається провадження по справі.

Проте, є і відмінність, принаймні, одна, на яку хотілося б звернути увагу.

Так, по правилам п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України суд припиняє провадження по справі, якщо вступили в законну силу рішення суду або ухвала суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Стаття 80 ГПК України визначає, що господарський суд припиняє провадження по справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підставах.

Стаття 157 КАС України вказує, що суд припиняє провадження по справі, якщо є такі що набрали законної сили постанова чи ухвала суду з того самого спору між тими самими сторонами.

По змісту вказаних процесуальних норм, за винятком норм КАС України, провадження у справі підлягає припиненню, якщо є рішення, що вступило в законну силу, або ухвала суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і по тим самим підставам, тобто при тотожності позовів при тому ж складі сторін, причому за наявності всіх вказаних обставин в сукупності.

У ч.4 п.1 ст. 157 КАС України мова йде тільки про тотожність сторін, що беруть участь в спорі, і тотожность спору. Про такі елементи позову як предмет і підстави у вказаній статті не згадується.

Вбачається, що діюча редакція ч.4 п. 1 ст. 157 КАСУ обмежує права зацікавлених осіб на судовий захист. Виключається можливість повторного звернення до суду, пред'являючи позов до одного і того ж суб'єкта владних повноважень, з тим же предметом, але по іншим, відмінним від первинного звернення до суду, підставам.

Так, наприклад, ТОВ «Полімер» було перевірене Державною комісією з контролю за цінами. За результатами перевірки винесена ухвала про застосування фінансових санкцій. Підприємство, реалізовуючи своє право на судовий захист, звернулось з адміністративним позовом до окружного адміністративного суду про визнання протиправним і таким, що підлягає відміні, вказаного рішення.

Правовий аналіз матеріалів перевірки дозволив визначити, що є три підстави, по яким рішення Державною комісією з контролю за цінами може бути визнане неправомірним. Мова йшла як про порушення вимог ст. 75 Закону України «Про телекомунікації», так і про відсутність у відповідача прав на проведення перевірок осіб, які є операторами телекомунікаційних послуг. Окрім цього в ході перевірки мало місце, на думку позивача, неправильне застосування тарифів на послуги зв'язку для жителів сільської місцевості.

Підприємство в підставу позову включило позицію, що стосується порушення Державною комісією з контролю за цінами вимог ст. 75 Закону України «Про телекомунікації». Дана позиція вважалася найбільш перспективною і в цілому яскраво ілюструвала порушення відповідачем норм чинного законодавства.

Окружний адміністративний суд в позові підприємству відмовив. Постанову було залишене в силі судом апеляційної інстанції.

У цій ситуації підприємство повторно звернулося до окружного адміністративного суду. До тієї ж особі - Державної комісії з контролю за цінами. З тим же предметом позову визнання протиправним і таким, що підлягає відміні рішення. Але з іншими підставами позову, відмінними від первинних.

В ході судового засідання відповідач пред'явив ухвалу окружного адміністративного суду, що вступила в законну силу. Перевіривши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, окружний адміністративний суд керуючись ч. 4 п. 1 ст. 157 КАС України провадження по справі припинив.

З таким правозастосуванням можна погодитися. Можна стверджувати, що оспорюючи рішення контролюючого органу, органу державної виконавчої влади або органу місцевого самоврядування підстави позову повинні бути викладені в повному об'ємі.

Проте слід погодитися і з тим, що описувана нами норма КАС України робить процес судового захисту усіченим. Норми ЦПК України і ГПК України дозволяють позивачам змагатися, шукати нові шляхи для захисту їх порушених прав і інтересів.

Таким чином, ч. 4 п. 1 ст. 157 КАС України позбавляє позивача процесуального простору і робить процес процесуально – економічним.

Можливо, що така редакція, норми, що розглядається нами, закладалася цілком усвідомлено. У цьому і полягає новація даної КАС України.

Проте в КАС України є ряд норм, які далекі від принципу процесуальної економії.

Всі процесуальні кодекси без виключення дозволяють позивачам в ході розгляду справи змінювати як предмет позову, так і його підстави. У цьому полягає своєрідний процесуальний плюралізм. Якщо по правилам ЦПК України і ГПК України такий плюралізм надає більше процесуальних можливостей, зокрема пред'являти «тотожний» позов по суб'єктному складу учасників спору, але змінюючи предмет або підстави позову.

КАС України дозволяє реалізувати права позивача тільки в рамках однієї судової справи. Треба визнати, що діюча редакція ч. 4 п. 1 ст. 157 КАС України робить процесуальну мобільність позивача нікчемно малою.

При цьому слід звернути увагу, що мова йде про рішення або ухвалу суду, що вступили в закону силу, «за тим самим спором і між тими самими сторонами».

З поняттям «сторони» питань немає. Під ними ми розуміємо, і не двозначно, сторін судового процесу. А що є поняттям «спір». КАС України, у відмінності від інших процесуальних кодексів, містить статтю, в якій перераховані значення понять, що вживаються в кодексі. У тому теж є новаційність КАС України. Серед перерахованих понять немає поняття «спір», «адміністративний спор».

По КАС України тотожність спору є тотожність сторін та тотожність позову.

Позов є засобом захисту порушеного або оспорюваного права.

Позов – це за своєю суттю диспозитивна дія (вимога) позивача. Диспозитивність позову виявляється в тому, що позивач сам формулює і указує всі його елементи: предмет, підстава, сторони. Можливість зміни позову теж цілком залежить від розсуду позивача – він може на свій розсуд змінити будь-який з його елементів: предмет, підставу, сторони.

Елементи позову що характеризують його зміст і правову природу. Вони є засобами індивідуалізації позову. По предмету та підставі один позов відрізняється від іншого. Предмет та підстава позову мають значення для визначення їх тотожності.

Елементи позову мають значення для визначення як об'єму позовного захисту на пред'явлену вимогу, так і встановлюють напрям, хід і особливості судового розгляду. Між елементами позову існує тісний взаємозв'язок: підстава позову є такою тільки у відношенні до предмету позову, і навпаки – предмет позову є таким тільки в тих випадках, коли він підкріплений підставою. Тобто, проста наявність елементів ще не є позов. Лише наявність закінченого складу утворює сам позов. Саме сукупність взаємозв'язаних елементів утворює склад позову. За відсутності одного з них не може бути і позову. Можна сказати, що предмет та підстави позову є своєрідним правовим симбіозом. Спор, в процесуальному розумінні, не може бути без позову, а позов не може бути без конкретного предмету і конкретних підстав. Отже, спір необхідно розглядати через призму позову, який є складною, фундаментальною юридичною конструкцією і, є основоположним процесуальним інструментом за допомогою якого здійснюється захист порушених прав, інтересів і свобод. У процессуальному розумінні спор без позову неможливий. Диспозитивність позову стикається з імперативними нормами адміністративного процесу, які є такими на перший погляд. При повному і всесторонньому вивченні матеріалів справи адміністративної юрисдикції, суд може встановити, що спір між тими ж самими сторонами може мати навіть той самий предмет, але інші підстави позову не дозволяють затверджувати про наявність того ж самого спору.

Частина 4 п. 1 ст. 157 КАС України порушує цю природну єдність, апелюючи тільки виключно загальними, а не конкретними правовими поняттями. Цим порушується процесуальна одноманітність, закріплена нормами ЦПК і ГПК України.

Питання про позов, його елементи, про тотожність спору і позову є не тільки теоретичним, але має вельми практичне, прикладне значення. І це питання вимагає свого вирішення, при цьому без збитку для осіб, що намагаються захищати свої права і інтереси всіма доступними способами і засобами. У судовій практиці в зв'язку з цим виникають певні проблеми, обумовлені насамперед відсутністю чіткої регламентації адміністративного судочинства.