Некоторые аспекты имущественных отношений супругов
Алексей Здоров, юрист Юридической компании «Правовой Альянс»

Одними з найважливіших питань, що виникають при застосуванні норм права, що регулюють сімейні відносини, – це питання, пов’язані із майном подружжя, а саме з правом спільної сумісної власності подружжя. Саме тому для правильного вирішення спорів, пов’язаних із майном подружжя, вважаємо за важливе перед усім визначати обсяг спірного майна, на яке поширюється право спільної власності подружжя та момент виникнення такого права в різних осіб.

Норми Цивільного кодексу України визначають поняття і види права спільної власності. Так, у відповідності до статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Право спільної власності характеризується множинністю суб'єктів та єдністю об'єкта. Іншими словами, даний інститут оформлює відносини з приводу приналежності майна (речі) одночасно кільком суб'єктам відносин власності (співвласникам), якими можуть виступати будь-які суб'єкти права власності - фізичні, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо. Закон закріплює існування двох видів права спільної власності: з визначенням часток учасників - спільна часткова і без визначення таких часток - спільна сумісна.

Із змісту ч. 4 ст. 355 ЦК України випливає законодавча презумпція спільної часткової власності, оскільки згідно даної норми спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, однією з підстав набуття права спільної сумісної закон називає факт укладення (реєстрації) шлюбу. Свій подальший розвиток інститут спільної сумісної власності подружжя набуває в Сімейному кодексі України.

Як це передбачено статтею 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Слід відзначити, що норма ч. 2 ст. 60 СК України до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя відносить саме речі, а не майно. Такий підхід уявляється звуженим, адже до складу об'єктів права спільної сумісної власності подружжя належать не тільки речі, але й майно в цілому у розумінні ст. 190 ЦК України, відповідно до якої до поняття "майно" можуть включатися як окрема річ, так і їх сукупність, а також майнові права та обов'язки. З цього, зокрема, випливає, що режим спільної сумісної власності визначає як правомочності подружжя щодо розпорядження речами, так і правами, які можуть і не мати речово-правової природи (наприклад, майновими правами інтелектуальної власності). Саме з цих міркувань змінами від 22.12.2006 р. у ч. 1 ст. 61 СК України була утверджена майнова концепція об'єктів права власності подружжя. Згідно даної норми об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частина друга статті 60 Сімейного кодексу України визначає, що кожна річ, набута за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Винятком є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, які вважаються об'єктом особистої власності кожного з подружжя навіть в тих випадках, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя (ч. 2 ст. 57 СК України).

Стаття 60 СК України, що поширює правовий режим спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, є продовженням загальної норми ч. 3 ст. 368 ЦК України. Водночас слід звернути увагу на те, що за змістом останньої норми факт реєстрації шлюбу в державних органах РАЦС тягне за собою лише встановлення презумпції виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час дії зареєстрованого шлюбу. Дана презумпція може бути спростована законом або договором. Договором, про який йдеться у ч. 3 ст. 368 ЦК України і яким може бути встановлено інший правовий режим на майно подружжя, ніж право спільної сумісної власності, є шлюбний договір (ст. ст. 92 - 103 СК України). Право подружжя визначати правовий режим майна, набутого під час шлюбу, відмінний, ніж режим спільної сумісної власності, визначається ч. 2 ст. 97 СК України.

Таким чином, посилання статті 60 СК України на існування спільної сумісної власності подружжя слід розглядати не як імперативне, а лише як загальне правило, яке може коригуватися як законом, так і договором, укладеним між подружжям. Особливого значення титул спільної власності подружжя набуває під час використання такого майна чоловіком, жінкою, як під час існування зареєстрованого шлюбу, так і після його розірвання, та під час поділу майна.

Але, мабуть, більше спірних питань щодо спільного майна подружжя виникає щодо того майна, яке було набуте під час спільного проживання жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували в цей час у шлюбі між собою, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Законодавство України дає відповідь на це складне питання. Відповідно до ст. 74 СК України режим спільної сумісної власності поширюється також на майно, набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або будь-якому іншому шлюбі. Більш того, на фактичне подружжя поширюються усі положення глави 8 СК України "Право спільної сумісної власності подружжя", і вони, як і зареєстроване подружжя, мають право за договором передбачити, що таке майно є об'єктом їх спільної часткової власності або особистої власності кожного з них.

Термін "проживання однією сім'єю" не слід розуміти буквально, адже факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Як відзначає Верховний Суд України "при застосуванні ст. 74 СК України … судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю". За ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. З наведеного положення випливає центральна, на наш погляд, ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.

Проте досить часто виникають ситуації, коли спір щодо майна, яке було набуте під час спільного проживання жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували в цей час у шлюбі між собою, виникає вже після смерті одного із подружжя. Спір у даному випадку виникає між особою, яка спільно проживала та вела спільне господарство з померлим, та іншими його спадкоємцями.

В судовій практиці зустрічаються такі випадки, коли після смерті особи спадкоємці претендують або на все майно померлого, або на його частину, виходячи з того, що під час придбання такого майна спадкодавець не перебував в зареєстрованому шлюбі з будь-якою особою.

Прикладом такої ситуації може стати спір, що виник між дитиною померлого О. від першого шлюбу, та його другою дружиною відносно нерухомого майна. Так, вже після розірвання першого шлюбу з Л., під час спільного проживання та ведення спільного господарства з іншою жінкою – Ю., на спільні кошти була придбана квартира. В подальшому між цими особами був укладений шлюб. Проте через деякий час власник квартири О. помер.

Із заявою про спадкування цієї квартири та іншого майна померлого звернулись спадкоємці першої черги спадкування – жінка померлого Ю., і його діти від першого та другого шлюбу – А. та С. Всі вони отримали свідоцтво про спадщину, у відповідності до яких вони успадкували майно, у тому числі квартиру, в рівних частках.

Ю., не погоджуючись із таким розподілом часток під час спадкування за законом, звернулась до суду із позовною заявою до інших спадкоємців про визнання спільної власності подружжя на майно, яке було набуте під час спільного проживання та ведення спільного господарства, вважаючи, що спадкуванню за законом підлягає не все майно померлого, набуте ним в період між двома шлюбами, а лише його доля у спільній власності на майно, яке було набуто ними під час спільного проживання та ведення спільного господарства.

Іншою подібною ситуацією є спор між спадкоємцями померлого, та іншою особою, з якою померлий за свого життя під час спільного проживання та ведення спільного господарства придбав певне майно, але така особо була взагалі усунута від спадкування за законом, чим були порушені її права та інтереси.

Але й в такому випадку захист порушеного права в суді зводиться до встановлення факту спільного проживання з померлим, спільного ведення з ним домашнього господарства та придбання за спільні кошти спірного майна.

Доказом факту такого спільного проживання можуть бути будь які фактичні данні у відповідності до ст. 57 ЦПК України. Ними можуть бути як, між іншим, показання свідків, зроблені фотознімки, оформленні спільно документи, так і визначені нормативними документи. Так, згідно абзацу п'ятого пункту 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в редакції, що діяла до 15.062009 року, на підтвердження факту проживання однією сім'єю осіб, які не перебувають у шлюбі, нотаріусом можуть бути прийняті: договір про спільне проживання та ведення спільного господарства, рішення суду про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, записи у будинкових книгах (паспортах) про постійне проживання або реєстрацію цих осіб за однією адресою тощо, якщо вони разом з іншими документами підтверджують цей факт.

При зверненні до суду із заявами про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю зацікавлені особи часто помилково подають заяву в порядку окремого провадження. Аналізуючи встановлені обставини в їх сукупності, суди першої інстанції можуть задовольнити заяву про встановлення факту факт, що має юридичне значення. Проте відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 234 та ст. 256 ЦПК України в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом вони породжують юридичні наслідки.

Процесуальний закон передбачає умови, за яких у окремому провадженні можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, зокрема: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Але якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК України).

Важливою умовою в таких спорах є дотримання процедури звернення до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини. Так, особи, які не відносяться до спадкоємців за законом, можуть взагалі не звертатися до нотаріусу за оформленням спадщини, а відразу звертаються із позовною заявою до суду. Іноді в таких випадках суди першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 1296, 1298 ЦК України та ч. 2 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 “Про судову практику у справах про спадкування”, розглядають по суті вимоги про визнання права на спадкове майно, які за відсутності відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину не підлягають судовому розгляду. Такі рішення судів підлягають скасуванню судами апеляційної або касаційної інстанцій, а тому варто заздалегідь враховувати наведені обставини.

При зверненні до суду з позовом про признання права власності на спільне майно, набуте під час спільного проживання та ведення спільного господарства також слід пам’ятати, що у відповідності до статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Але за змістом ст. ст. 57, 58, 62 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є наступне майно, незважаючи на те, що воно набуте під час шлюбу:

1) майно, набуте кожним з подружжя на підставі договору дарування;

2) майно, набуте кожним з подружжя в порядку спадкування;

3) майно, набуте кожним з подружжя за кошти, які належали дружині, чоловіку особисто;

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

5) премії, нагороди, які дружина, чоловік одержали за особисті заслуги. Однак суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;

6) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала дружині, чоловіку, а також як відшкодування завданої дружині, чоловіку моральної шкоди;

7) страхові суми, одержані дружиною, чоловіком за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням;

8) за рішенням суду - майно, набуте дружиною, чоловіком за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин;

9) частка у майні, якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, також кошти, що належали одному з подружжя;

10) плоди і доходи від речі, яка є об'єктом особистої приватної власності одного з подружжя;

11) за рішенням суду - дохід, одержаний за рахунок майна іншого з подружжя, якщо другий з подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні цього майна в управлінні цим майном чи догляді за ним.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя визначається у відповідності до правил ,визначених у ст. 71 СК України. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена за рішенням суду, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Правило частини другої коментованої статті є спеціально розрахованим на майнові відносини осіб, які проживають однією сім'єю. Тому у разі наступної реєстрації шлюбу такими особами майно, набуте до реєстрації шлюбу, також вважається об'єктом спільної сумісної власності подружжя згідно ч. 1 ст. 74 СК України, а не особистою власністю кожного з подружжя за п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України.

Отже, виходячи з наведеного, повернемось до згаданого вище випадку Ю., яка оскаржувала в судовому порядку видане їй свідоцтво про спадщину, у відповідності до якого вона успадкувала квартиру покійного чоловіка О. в рівних частках із спільною дитиною О. та з дитиною О. від першого шлюбу. Даний спір ще в процесі розгляду суду першої інстанції і останнє слово безумовно належить саме судові. Але вже зараз можна зробити висновок про те, що за умови наявності у матеріалах справи належних доказів факту спільного проживання та ведення спільного господарства позивачки Ю. разом із покійним О., суд має визнати факт їх спільного проживання. А тому успадкуванню та розділу між спадкоємцями підлягає не все майно, яке було набуте за часи спільного проживання, у тому числі спірна квартира, а тільки частка в цьому майні, яка належала померлому О. на праві спільної власності подружжя.