uk ru
LIFE SCIENCES LAWYERS | UKRAINE & CIS
Menu

ПРАВОВИЙ АЛЬЯНС — юридична компанія, що супроводжує бізнес-інтереси національних, іноземних і міжнародних компаній на території України та ряду країн СНД.

НАШІ КЛІЄНТИ представляють індустрії фармацевтики, медичних виробів, товарів народного споживання, медицини, косметики, парафармацевтики, хімії, біотехнології, сільського господарства та продуктів харчування.

ПРОВІДНІ АСОЦІАЦІЇ — AIPM Ukraine, APRaD та Комітет з охорони здоров'я Європейської Бізнес Асоціації обрали Правовий Альянс своїм юридичним радником.

Правовий статус майна, вилученого в ході обшуку

ЮРИСТ&ЗАКОН, №47, 25.11.2021 р.


Тарас Безпалий, адвокат, асоційований партнер ЮФ "Правовий Альянс"
Олександр Тищенко, молодший юрист ЮФ "Правовий Альянс"


Питання правового статусу майна, вилученого в ході обшуку, має важливе практичне значення. Сьогодні й надалі тривають палкі дискусії щодо статусустатусу вилученого майна, яке було зазначено в ухвалі про проведення обшуку. Відсутність єдиного розуміння статусу такого майна призводить до того, що воно залишається у невизначеному стані та його подальша доля складається по-різному.


Звернімося до законодавчого регулювання цього питання. Так, відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України під час обшуку слідчий, прокурор має право, зокрема, оглядати й вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Крім того, цією нормою передбачено, що вилучені речі й документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, і не належать до предметів, вилучених законом з обігу, уважають тимчасово вилученим майном.

Положення цієї норми чітко вирішують питання статусу вилученого майна, яке не було зазначено в ухвалі слідчого судді про проведення обшуку, – його вважають тимчасово вилученим майном. Із цього випливають такі висновки: відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України слідчий, прокурор має звернутися до слідчого судді з клопотанням про арешт такого майна протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернено особі, у якої його було вилучено. Тобто КПК України розмежовує тимчасово вилучене та арештоване майно, і це твердження неможливо спростувати.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може бути здійснено також під час обшуку, огляду.

Зважаючи на те, що деякі правники обстоюють позицію, що майно, яке було зазначено в ухвалі слідчого судді про проведення обшуку, уважають арештованим і воно не потребує додаткових процесуальних дій сторони обвинувачення щодо належного процесуального оформлення таких доказів, необхідно з'ясувати правову природу та підстави застосування арешту майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого є сукупність підстав чи розумних підозр уважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації в підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Законодавча дефініція категорії "арешт майна" дає змогу виокремити такі його ознаки: 1) застосовують лише за ухвалою слідчого судді або суду; 2) полягає в позбавленні права на відчуження, розпорядження та/або користування майном; 3) щодо цього майна мають бути наявні підстави вважати, що воно належить до однієї з категорій, виключний перелік яких передбачено КПК України.

Здійснивши системний аналіз норм КПК України, можна зробити висновок, що законодавство чітко розмежовує тимчасово вилучене майно під час обшуку та арештоване майно, оскільки вони відрізняються за декількома критеріями, зокрема, правовою підставою та змістом обмежень.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України в разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна має подати слідчий, прокурор протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернено особі, у якої його було вилучено.

Згідно із ч. 3 ст. 172 КПК України відмова в задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

Отже, законодавець передбачив механізми правового захисту осіб, у яких було вилучено майно під час обшуку та на яке не було накладено арешт ухвалою слідчого судді або суду, тому воно підлягає негайному поверненню. Ба більше, ст. 174 КПК України визначено додаткові способи захисту навіть у разі накладення арешту на майно ухвалою слідчого судді або суду. Володільці майна, які не були присутні під час розгляду клопотання про арешт майна, мають право заявити про його скасування повністю або частково, оскаржити накладення арешту в апеляційній інстанції. Також арешт майна може бути скасовано, якщо буде доведено, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Наступним питанням, яке необхідно з'ясувати, є особливості проведення такої слідчої дії, як обшук. Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводять із метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуто внаслідок його вчинення, а також установлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Положення зазначеної норми встановлюють, які саме дії проводять під час обшуку, та жодного зв'язку з арештом майна не містить.

Згідно із ч. 2 ст. 234 КПК України правовою підставою для проведення обшуку є ухвала слідчого судді, у якій зазначають, зокрема, відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких і проводять обшук.

Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України під час обшуку слідчий, прокурор має право оглядати й вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження.

У процесі правозастосування ухвалою слідчого судді надається дозвіл на проведення обшуку за відповідною адресою саме з метою відшукання й вилучення речей і документів, про що вичерпно передбачають в ухвалі. Водночас стосовно правової долі вилученого майна нічого не зазначено.

Викладене вище дає підстави стверджувати, що сама собою ухвала про надання дозволу на проведення обшуку не вирішує питання правового статусу майна, яке може бути вилучено внаслідок проведення слідчої дії. Із цього логічно випливає, що сторона обвинувачення повинна звернутися з клопотанням про арешт вилученого майна, а якщо вона цього не зробить протягом 48 годин – повернути його особі, у якої його вилучено.

Логічною є позиція, що законодавець справді надає право проникнути у володіння особи з метою відшукання доказової бази для кримінального провадження. Проте на етапі надання такого дозволу слідчий суддя має у своєму розпорядженні лише позицію й докази сторони обвинувачення, що унеможливлює змагальність сторін. Коли ж слідчий, прокурор після проведення обшуку звертається до слідчого судді з клопотанням про накладання арешту, то володілець тимчасово вилученого майна також має можливість висловити свої заперечення щодо арешту, надати докази, чому вилучене майно не може бути доказами в кримінальному провадженні.

Цю позицію підтверджено й актуальною судовою практикою. Зокрема, ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 23.09.2021 р. у справі № 759/20261/21 передбачено: "...навіть якщо ухвалою слідчого судді про обшук надано дозвіл на вилучення певного майна, це не звільняє слідчого від обов'язку звернутися до слідчого судді з клопотанням про арешт майна для перевірки наявності підстав для обмеження власника майна у його конституційному праві володіти, користуватися та розпоряджатися майном".

Крім того, важливим аргументом на нашу користь може бути й те, що строк дії ухвали про надання дозволу на проведення обшуку зазвичай становить 1 місяць. Важко не погодитися з тим, що протягом місяця обставини конкретного кримінального провадження можуть докорінно змінитися. Речі й документи, що мали значення для провадження 30 днів по тому, сьогодні можуть бути позбавлені будь-якого сенсу для перебігу провадження. Саме тому законодавець передбачив обов'язок сторони обвинувачення довести в суді необхідність арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.

Також важливо проаналізувати дотичну практику ЄСПЛ із цього питання. У справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого – вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина. Європейський суд з прав людини у справі "Свіргунець проти України" зазначив, що будьяке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.

Тобто ЄСПЛ у своїй практиці не розглядав конкретно питання повернення вилученого під час обшуку майна, але висловлював загальні настанови щодо дотримання права власності осіб під час вчинення компетентними органами зазначених процесуальних дій, а також можливості оскарження в установленому порядку їх неправомірності.

Європейський суд з прав людини зачіпає важливе питання, з яким стикаються представники адвокатської професії, а також їхні клієнти на практиці: як же захистити законні права й інтереси особи, у якої було вилучено таке майно, якщо воно не має жодного процесуального статусу, окрім того, що було перелічено в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку? Майже завжди представники правоохоронних органів удаються до хитрощів, і з метою надання отриманим під час обшуку речовим доказам легального вигляду, з уникненням звернення до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту, вони обмежуються винесенням постанови про визнання речовим доказом і долученням до матеріалів справи. Проте цю процесуальну дію жодним чином не врегульовано КПК України, і її застосовують слідчі переважно з мотивів додержання "правозастосовної практики", яка є хибною та застарілою.

Здійснивши системний аналіз положень чинного кримінального процесуального законодавства щодо проведення обшуку, тимчасового вилучення та арешту майна, можна зробити такий висновок: майно, яке було вилучено під час проведення обшуку та на яке не було накладено арешт ухвалою слідчого судді, незалежно від того, чи було воно зазначено в ухвалі слідчого судді, має статус тимчасово вилученого майна з усіма відповідними наслідками, передбаченими КПК України.

На жаль, законодавець не поспішає вносити відповідні зміни до КПК України з метою врегулювання зазначених відносин, про що свідчить відкликання законопроєкту від 08.05.2020 р. № 3454, яким передбачено виключити з тексту закону останнє речення ч. 7 ст. 236 КПК України: "Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном". У пояснювальній записці до законопроєкту обґрунтовано необхідність внесення таких змін із метою усунення розбіжностей щодо розуміння правового статусу майна, вилученого під час обшуку.

Якщо законодавець поки що не володіє необхідною кількістю волі для внесення відповідних змін, то це питання належить вирішувати за допомогою прогресивної, справедливої та послідовної судової практики. Недопустимим є архаїчний підхід до праворозуміння, за якого норму права тлумачать лише з позицій формально-юридичного підходу, нівелюючи при цьому телеологічний підхід. Що мають на увазі? Кожна особа, яка застосовує норми права, повинна враховувати мету, для досягнення якої цю норму запроваджують. Тобто, якщо чинним КПК України чітко встановлено статус тимчасово вилученого майна, необхідність звернення з клопотанням про його арешт, наслідки невчинення таких процесуальних дій, то це означає, що законодавець додатково захищає володільців такого майна від надмірного втручання в їхнє право власності. Але це жодним чином не означає, що працівники правоохоронних органів, маніпулюючи таким законодавчим приписом, можуть допускати свавільне тлумачення на власний розсуд, нехтуючи при цьому засадами кримінального провадження, а також вимогами дотримання кримінальної процесуальної форми.

1236

Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про неї