uk ru
LIFE SCIENCES LAWYERS | UKRAINE & CIS
Menu

ПРАВОВИЙ АЛЬЯНС — юридична компанія, що супроводжує бізнес-інтереси національних, іноземних і міжнародних компаній на території України та ряду країн СНД.

НАШІ КЛІЄНТИ представляють індустрії фармацевтики, медичних виробів, товарів народного споживання, медицини, косметики, парафармацевтики, хімії, біотехнології, сільського господарства та продуктів харчування.

ПРОВІДНІ АСОЦІАЦІЇ — AIPM Ukraine, APRaD та Комітет з охорони здоров'я Європейської Бізнес Асоціації обрали Правовий Альянс своїм юридичним радником.

Особливості судового захисту та доказування у справах про захист ділової репутації

ЮРИСТ&ЗАКОН, №28, від 8 серпня 2019 року.

Наталія Лавренова, асоційований партнер, адвокат, медіатор ЮК "Правовий Альянс";

Наталя Абрамович, юрист, медіатор ЮК "Правовий Альянс".

Репутація створюється все життя, а руйнується за декілька секунд. (с)

Ця цитата повністю характеризує важливість захисту ділової репутації у випадках поширення недостовірної або негативної інформації, яка несе репутаційні ризики та втрати для фізичних та юридичних осіб. Саме тому, необхідно бути напоготові та швидко, правильно і ефективно реагувати на інформацію, що загрожує діловій репутації.

Оскільки українське законодавство не містить визначення «ділової репутації», певний час мали місце дискусії щодо кола осіб, до яких можна застосувати це поняття. Наприклад, існував підхід, що ділову репутацію може мати виключно юридична особа або фізична особа-підприємець, тобто існування ділової репутації пов’язували зі здійсненням господарської діяльності. З часом така позиція змінилась і наразі визнається, що ділова репутація, як ім’я - є у кожного. Це підтверджується і постановою Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», де вказано, що під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків, а юридичної особи (включно з фізичними особами - підприємцями, адвокатами та нотаріусами) – оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Отже, будь-яка фізична або юридична особа, виявивши інформацію, що шкодить її діловій репутації може скористатись одним із таких способів захисту:

  • вимагати видалення інформації;
  • реалізувати право на відповідь;
  • вимагати спростування недостовірної інформації;
  • звернутись до суду з вимогою про спростування недостовірної інформації та стягнення збитків та/або моральної шкоди, завданої поширенням такої інформації.

Якщо перші три способи мають позасудовий характер та є виключно результатом домовленостей між особою, права якої порушено, та порушником або власником ресурсу, де розміщено інформацію, то звернення до суду вимагає дотримання більших формальностей, що потребує професійної юридичної допомоги.

Саме тому ми вважаємо за необхідне окреслити ключові аспекти судового захисту ділової репутації, які є вирішальними при розгляді такої категорії справ.

Фіксація недостовірної або негативної інформації

Першим кроком у разі виявленні недостовірної інформації має бути фіксація змісту такої інформації та факту її поширення, тобто доведення до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб. Якщо з доказуванням поширення інформації через друковані видання, теле- та радіоефіри проблем не виникає (доказами є записи ефірів, безпосередньо друковане видання, тощо), то поширення у мережі Інтернет створює певні складнощі для позивача.

Судова практика не містить єдиного підходу щодо прийняття доказів, якими зафіксовано поширення інформації у мережі Інтернет. Загалом можна виділити такі способи, кожен з яких має як переваги, так і недоліки:

Роздруківка веб-сторінки, скріншот або безпосередньо веб-сторінка як електронний доказ. За своєю суттю веб-сторінка, на якій розміщено інформацію, є електронним доказом і може подаватись до суду в оригіналі або в електронній копії, що засвідчується електронним цифровим підписом.

До роздруківок веб-сайтів та скріншотів можна застосовувати правила щодо електронних доказів у паперовій формі. Проте, такий спосіб фіксації є достатньо спірним з боку судової практики, оскільки існує ризик неприйняття судом таких доказів як належних та допустимих.

Висновок експерта в сфері телекомунікаційних систем. Наразі процесуальні кодекси дозволяють учасникам справи самостійно замовляти проведення експертизи. Таким чином, найбільш підходящим та дієвим способом фіксації інформації у мережі Інтернет є експертиза на замовлення учасника справи, під час якої буде досліджено необхідний зміст веб-сторінок та у вигляді скріншотів зафіксовано їх зображення. У такому випадку скріншоти будуть складовою експертизи, що виключає ймовірність їх відхилення судом окремо від висновку експерта.

Здійснення огляду доказів судом за їх місцезнаходженням. Процесуальними кодексами передбачено можливість безпосереднього огляду судом доказів за місцем їх знаходження. Тобто суд, маючи технічну можливість доступу до мережі Інтернет, може переглянути відповідну інформацію, розміщену на веб-сторінці. За результатами такого дослідження суд складає протокол. Знову ж, такий засіб доведення має суттєвий недолік: інша сторона має бути повідомлена про огляд доказів, внаслідок чого спірна інформація може бути завчасно видалена (за умови недостатнього обґрунтування доцільності огляду доказів без повідомлення).

Oкремо варто зазначити і про необхідність проведення лінгвістичної експертизи (авторознавчої або семантико-текстуальної). Така експертиза може бути допоміжним доказом при встановленні відповідача (авторознавча експертиза) та при доведенні характеру поширеної інформації, наприклад, для підтвердження значення образливих слів, тощо (семантико-текстуальна експертиза).

Установлення відповідачів

Наступним кроком після фіксації поширеної інформації є встановлення особи, до якої будуть звернені позовні вимоги. Знову ж усі складнощі такого процесу виникають при поширенні інформації у мережі Інтернет, оскільки оголошення певного повідомлення особою у теле-, радіоефірі або розміщення інформації у друкованих виданнях дозволяє встановити особу відповідача без залучення додаткових ресурсів.

Як відомо, відповідачами у справах щодо захисту ділової репутації, де інформацію було поширено в мережі Інтернет, є безпосередньо автор такого повідомлення та власник веб-ресурсу, на якому розміщено відповідну інформацію.

І тут виникає перша перешкода, яка, на жаль, не завжди може бути подолана - більшість ресурсів не містять інформації щодо власника, а навіть отримавши таку інформацію вона може суттєво ускладнити, від слова “унеможливити”, належний захист. Для ідентифікації власника веб-сайту використовуються наступні засоби:

Cервіс WHOIS. За допомогою цього сервісу можливо отримати інформацію щодо власника доменного імені та/або хостинг-провайдера. Проте, власники веб-сайтів можуть з легкістю приховати реальні дані про себе, наприклад, шляхом створення юридичної особи за законодавством іноземної держави, що найчастіше супроводжується розміщенням таких юридичних осіб в офшорних зонах, або використання спеціалізованих сервісів анонімайзерів. Варто зазначити, що у разі залучення до справи іноземного суб’єкта, повідомлення такого суб’єкта про розгляд справи та вручення судових документів може бути окремою темою для статті, але, як правило, таке повідомлення, яке потрібно здійснити відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, зазвичай значно ускладнює та затягує розгляд справи.

Звернення до реєстратора доменного імені з адвокатським запитом щодо отримання інформації про власника (реєстранта) доменного імені. В переважній більшості випадків реєстратори доменного імені не надають інформацію на адвокатські запити, оскільки така інформація має обмежений доступ. Проте, письмова відмова реєстратора доменного імені є підставою для звернення до суду із заявою про забезпечення доказів шляхом їх витребування до подання позовної заяви. В результаті задоволення такої заяви, реєстратор доменного імені буде зобов’язаний надати інформацію щодо власника доменного імені.

Найпроблемнішим аспектом справ про захист ділової репутації є встановлення особи – автора інформації, розміщеної у мережі Інтернет. Зазвичай Інтернет-ресурси не вимагають зазначення реального прізвища та ім’я автора певного матеріалу і не здійснюють жодної перевірки таких даних, а використання нікнеймів та псевдонімів є найпопулярнішим способом приховування реальної особи.

Навіть за умови використання справжнього прізвища та імені автора, ідентифікувати таку особу та встановити її місце проживання/перебування достатньо складно. Як наслідок, способом встановлення відповідача є подання запиту (адвокатського запиту) до власника доменного імені, або особи, яка вказана на сайті як власник. Якщо ж особу автора встановити неможливо, то належним та єдиним відповідачем залишається власник веб-сайта, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення інформації.

Варто наголосити, що зараз в Україні відсутня єдина практики щодо ідентифікації особи, яка поширила інформацію у соціальних мережах (Facebook, Instagram), через її особистий профіль у таких мережах. Зокрема, у постанові Апеляційного Суду Херсонської області у справі №667/266/15-ц від 06.03.2018 р. суд не прийняв у якості доказу належності відповідача посилання на його профіль у соціальній мережі «Вконтакті», оскільки в соціальних мережах може зареєструватися будь-яка людина і під будь-яким іменем, а перевірити таку інформацію неможливо. В той же час, у багатьох інших випадках, суди приймали до розгляду такі доводи.

Визначення розміру збитків

Як було зазначено вище, способами захисту ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Відшкодування збитків у спорах про захист ділової репутації не є поширеним явищем, оскільки доведення факту їх завдання є дуже складним.

У вказаній категорії спорів може бути стягнуто збитки у вигляді:

  • витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права;
  • доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Підтверджувати розмір збитків потрібно документально, наприклад, надати фінансові звіти, квитанції та документи, що підтверджують витрати на відновлення становища, висновки експертів, надані за результатами економічної експертизи щодо розрахунку збитків, тощо. Варто приділити увагу і доведенню наявності причинно-наслідкового зв’язку саме між фактом поширення інформації та результатом у вигляді завданих збитків.

Крім збитків, відшкодуванню може підлягати і моральна шкода. Щодо юридичних осіб така шкода полягає у втратах немайнового характеру, що настали через приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, торгову, позначення товару, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Судова практика також свідчить про те, що звернення осіб до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (включно з правоохоронними органами) не є поширенням недостовірної інформації, а є лише реалізацією права осіб на звернення до органів, компетентних здійснювати перевірку інформації, викладеної у таких зверненнях.

Слід звернути увагу, що навіть якщо відповідачем оголошено власну суб’єктивну думку, але висловлено це в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує ділову репутацію, на нього може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Наразі українським законодавством передбачено, що розмір моральної шкоди визначається на розсуд суду, внаслідок чого за одних й тих самих обставин один і той же суд присуджує полярно різні суми моральної шкоди. Наявність суттєвої доказової бази знижує ризики присудження моральної шкоди у значно меншому розмірі від заявленої. Такими доказами можуть бути: письмові докази (наприклад, медичні висновки, що підтверджують завдання шкоди здоров’ю в результаті поширення певної інформації); психологічна експертиза щодо визначення розміру моральної шкоди; показання свідків, тощо.

Варто наголосити, що при заявленні суми збитків або моральної шкоди не зайвим буде надати докази рівня ділової репутації фізичної або юридичної особи. Наприклад, докази, що підтверджують певний соціальний статус фізичної особи або репутацію юридичної особи серед споживачів.

А втім, історія цієї досить складної категорії спорів свідчить, що іноді всі зусилля та ідеальна доказова база безсилі, коли навіть непристойні образи в судових залах перетворювались на назви класичних творів та імена письменників.

160

Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про неї