ru uk en
LIFE SCIENCES LAWYERS | UKRAINE & CIS
Menu

ПРАВОВИЙ АЛЬЯНС — юридична компанія, що супроводжує бізнес-інтереси національних, іноземних і міжнародних компаній на території України та ряду країн СНД.

НАШІ КЛІЄНТИ представляють індустрії фармацевтики, медичних виробів, товарів народного споживання, медицини, косметики, парафармацевтики, хімії, біотехнології, сільського господарства та продуктів харчування.

ПРОВІДНІ АСОЦІАЦІЇ — AIPM Ukraine, APRaD та Комітет з охорони здоров'я Європейської Бізнес Асоціації обрали Правовий Альянс своїм юридичним радником.

Нововведення у сфері інтелектуальної власності

Демченко Христина, молодший юрист ЮК «Правовий Альянс»

У новому році очікується розгляд кількох законопроектів, які передбачають істотні нововведення у сфері права інтелектуальної власності.

Однак найбільш суперечливим із них є законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет», на якому і зупинимося.

Цей законопроект розроблений Державною службою інтелектуальної власності України, та із врахуванням окремих зауважень, зокрема від Українського союзу промисловців і підприємців та Інтернет Асоціації України, винесений на громадське обговорення вже утретє.

Законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет» прийнято на виконання рекомендацій Звіту Міжнародного альянсу інтелектуальної власності (МАІВ) 2012 року. Зважаючи на це, цілком логічно, що по суті згаданий законопроект зводиться до часткової рецепції американського закону «Про захист авторських прав у цифрову епоху», не має комплексного характеру, та не зовсім узгоджується із Директивою Європейського Парламенту та Ради від 08.06.2000 № 2000/31/ЄС «Про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, зокрема, електронної комерції, на внутрішньому ринку» (надалі – Директива № 2000/31/ЄС).

Положення останньої наведені у Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, де встановлюється вимога щодо приведення чинного законодавства України про відповідальність Інтернет посередників у відповідність до права ЄС у межах 18 місяців після укладення цієї Угоди. При цьому відповідний розділ Угоди про асоціацію дослівно відтворює положення Директиви № 2000/31/ЄС у частині підстав для звільнення від відповідальності Інтернет провайдерів пасивного типу.

Якщо повернутися до законопроекту, то, по-перше, ним передбачається визначити у Законі України «Про авторське право і суміжні права» нового суб’єкта відповідальності за порушення у сфері авторського права та суміжних прав – сервісну службу. На відміну від попередніх редакцій законопроекту, із визначення «сервісна служба» можна чітко зрозуміти, що до неї належать саме хостинг-провайдери, із якими власники веб-сайтів укладають договори розміщення своїх ресурсів.

З одного боку, це позитивний момент, оскільки від відповідальності автоматично звільняються «mere conduit» провайдери (надають доступ до мережі Інтернет), а також провайдери кешингових послуг (тимчасово зберігають інформацію, передану чи розміщену через Інтернет), тобто пасивні провайдери, які не здійснюють жодного контролю над діяльністю своїх користувачів, а лише надають технічну можливість для доступу до мережі Інтернет або пошуку релевантної інформації споживачами інформаційних послуг, що узгоджується із положеннями Директиви № 2000/31/ЄС.

При цьому вбачається неузгодженість нововведень із Законом України «Про телекомунікації», змін та доповнень до якого не запропоновано. Зокрема, виконавцями таких послуг зазвичай є не провайдери та оператори телекомунікацій (як передбачається законопроектом), діяльність яких є ліцензованою та обмежується сферою телекомунікацій, а саме послугами доступу до мережі Інтернет (для цілей Директиви № 2000/31/ЄС їх можна назвати «mere conduit» провайдерами), а фізичні особи-підприємці. Крім того, не враховано, що надання послуг хостингу не обмежується розміщенням веб-сайтів, а стосується також інших ресурсів; здійснюється на серверах чи іншому технічного обладнанні, належному виконавцю таких послуг. Також у чинному Законі України «Про телекомунікації» не урегульоване питання надання операторами та/чи провайдерами телекомунікацій послуг із розміщення веб-сайтів, відсутній відповідний термінологічний апарат щодо «блокування адреси мережі Інтернет», «розміщення веб-сайтів».

Якщо розглядати основні положення законопроекту, то передбачається введення процедури аналогічної до американської «notice and take-down», тобто отримання Інтернет хостинг- провайдером повідомлення із одночасним зобов’язанням забезпечити можливість блокування доступу, однак не до об’єктів авторського права чи суміжних прав, які можливо порушують права інших осіб, а до усього веб-сайту у цілому, що викликає питання щодо пропорційності таких заходів.

Зокрема, пропонується запровадити новий спосіб захисту прав у мережі Інтернет – подачу заяви суб’єктом авторського права та (або) суміжних прав про порушення авторського права і (або) суміжних прав у мережі Інтернет. Зміст заяви майже повністю повторює положення 17 USC § 512 (c) (3) закону «Про захист авторських прав у цифрову епоху».

Однак, не реципується важливий механізм захисту інтересів власників веб-сайтів, закріплений у 17 USC § 512 (f), а саме відповідальність заявника у вигляді відшкодування збитків, завданих неправдивим повідомленням про наявність порушення. Останнє сприяє усуненню недобросовісної конкуренції, особливо, якщо згадати виявлену американськими дослідниками активність прямих конкурентів щодо направлення заяв та відсутність ретельної перевірки вмісту заяв із боку сервісних служб. Цілком зрозуміло, що при виборі з одного боку - відповідальності за не вжиття заходів із блокування доступу до об’єктів, відтворення яких є порушенням авторського права чи суміжних прав, а з іншого – звільнення від відповідальності у випадку дотримання порядку розгляду заяви та прийняття рішення щодо блокування, провайдери обирають останнє.

При цьому із цим жодним чином не корелюється той факт, що саме на власника веб-сайту покладається відповідальність за достовірність інформації, викладеної у відповіді на заяву.

Однак, найбільш суперечливим положенням законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет» варто визнати позасудовий порядок вирішення спору. Зокрема, вирішення питання про блокування доступу до веб-сайтів покладається навіть не на адміністративний, а приватний орган, а саме на сервісну службу, хоча більш правомірним та пропорційним заходом став би розгляд цього питання у порядку забезпечення позову. Такі дискреційні повноваження сервісної служби по суті можуть визнаватися попереднім обмеженням права на свободу вираження поглядів, що підтверджується практикою ЄСПЛ, зокрема, рішенням Їлдірім проти Туреччини.

Крім того, викликає подив запропонована не співмірність розмірів покарання за адміністративне правопорушення (невжиття заходів щодо припинення порушення авторського права і (або) суміжних прав у мережі Інтернет) та за злочин (порушення авторського права і суміжних прав) – кваліфіковані склади обох передбачають аналогічний штраф.

Невирішеним питанням залишається презумпція об’єктивної відповідальності власників веб-сайтів, а також їхнє зобов’язання здійснювати загальний моніторинг, заборонений не лише положеннями Директиви № 2000/31/ЄС, а і Директиви «Про застосування прав інтелектуальної власності» від 29 квітня 2004 року № 2004/48/EC, Декларації «Про свободу вираження поглядів та Інтернет» від 01 червня 2011 року. Загальним моніторингом відповідно до практики Європейського Суду Справедливості визнається спостереження за вмістом збереженими на веб-сайти об’єктами, які потенційно можуть бути захищені авторським чи суміжними правами, що поширюється на необмежене коло споживачів, встановлюється безстроково та покладає великий фінансовий тягар на хостинг-провайдерів, до яких за правом Європейського Союзу належать також власники веб-сайтів. Враховуючи сьогоднішню судову практику саме такий підхід і застосовується.

Позитивним моментом є можливість попередити блокування доступу до веб-сайту завдяки подачі відповіді на заяву.

Крім того, дійсно вартим уваги нововведенням, яке зможе полегшити процедуру підтвердження порушень у сфері інтелектуальної власності у мережі Інтернет, та усунути практику звернення до нотаріальних контор Російської Федерації, досить поширену на сьогодні, є зміни до Закону України «Про нотаріат». Так, передбачається запровадити право нотаріусів засвідчувати достовірність роздруківок веб-сторінок, на яких розміщені оспорювані об’єкти права інтелектуальної власності.

Таким чином, у цілому законопроект викликає більше критики, аніж позитивної оцінки, однак, зважаючи на стадію, на якій він перебуває, ще цілком можливі виправлення.

4020

Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про неї